ПРОЩЕННЯ

А я навколішки стою

У нашій українській церкві, в ріднім храмі,

Я знаю, що я завинив,

Я йшов край берега один.
В руках тримав я кущ калини.

Якщо ти віриш в те,
Що все погане, неначе сон страшний пройде

Ще місто спало у ранковім сні
Ще тільки сонце піднімалось над горою

Пройшло немало вже років,
Як я родився тут та проживаю,

Молюся Господи до Тебе
Почуй молитву ранішню мою

Вже давно проминули дитинства роки
Вже й онуки мої підростають

Вишивала матуся сорочку мені
Щоб вона зігрівала мене на війні

Чорнобиль - скільки вже минуло часу
Хоч для історії – це дійсно тільки мить

Уже багато дуже літ.
У глибині гірських порід,
Ми споглядали дивну постать,